Якось так співпало, що реформа децентралізації йде пліч-о-пліч з освітньою реформою. Поруч ще медична реформа, але сьогодні не про неї. Може це й добре, адже до того, щоб почати реформу ще треба дорости. А з другого боку – інші галузі (культура, спорт, молодь, соціальна сфера) просто пропишуть своє законодавство під завершену децентралізацію – і все. А освіта під час змін нібито мала заглядати трохи далі «свого носа», або хоча б враховувала вже існуючі умови. А ніт! От і «вилазять боком» то ліцеї, які територіальні громади не можуть зареєструвати, бо Законом «Про загальну середню освіту» передбачено, що це вже прерогатива області, то Формула розподілу освітньої субвенції, яку в авральному порядку треба кардинально переробляти, то центри професійного розвитку педагогічних працівників, які міські та районні органи місцевого самоврядування мають створювати замість методичних служб, а от сільські – невідомо.

Поєднання в часі реформи освіти та добровільного створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ) зіграло злий жарт з системою управління освітою на місцях. Від самого початку незалежності, а, мабуть, ще й до цього, і до прийняття Закону України «Про освіту» (2017 рік) до повноважень місцевих органів управління освітою з-поміж інших відносилися «управління навчальними закладами» та «контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти». Орган управління освітою був поважною і водночас важливою ланкою системи освіти на місцях, тобто в містах та районах.

І треба ж було такому статися, що ОТГ почали створюватися та формувати свої власні виконавчі органи влади в той час, коли освітніх управлінців саме позбавили отих суттєвих повноважень. А з новим набором повноважень органи управління освітою скоріше стають сервісними центрами освіти в громадах. А тут же є ще методична служба, яка й виконує оті сервісні функції з управлінськими повноваженнями.

В результаті в територіальних громадах з легкістю відмовилися від органів управління освітою, замінивши їх однією посадовою особою у відділі освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення чи поклали функції на профільного заступника голови. І ця посадова особа чи заступник фактично здійснювали управління через методичний кабінет. А навіщо ж два органи управління освітою? І така картина спостерігалася в більшості малих і середніх, а подекуди й у великих громадах.

Тепер же, коли Закон «Про загальну середню освіту» вимагає не так створення центрів професійного розвитку педагогічних працівників, як ліквідацію методичних служб у всіх її проявах та посад методистів, місцеві органи влади щосили намагаються зберегти «статус кво», який склався у них. Бо навіщо їм оті центри, які не будуть проводити олімпіади, конкурси, атестацію, не вестимуть освітню статистику, не організовуватимуть ЗНО..?

А рішення насправді просте, хоча і незручне – варто передати роботу з вчителями новоствореним центрам, для чого вони й створюються, а всі інші функції, які виконували методичні служби, та управлінські функції віддати органам управління освітою. Так. Їх треба заново створити! А незручність полягає в тому, що це додаткові штатні одиниці посадових осіб органів місцевого самоврядування, при тому, що розширення управлінського апарату ніхто не вітає. Ось така вилка… Як виплутатися з найменшими втратами?

Більше новин за посиланням: https://decide.in.ua/osvita_comentari_ekspertiv/